Юрій Іздрик
THANKSну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно,
Ліна Костенко
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Семенчук Григорій
Її тіло створене рухатись в танці
повільному, наче перші весняні дощі…
згадую лиш частину її обличчя,
перераховую на пальцях ночі:
три, дві, одна.
артерії міста наповнились людом.
від неї пахне піском,
від мене – цигарками.
липке почуття дійсності.
крихке почуття вільності.
«від чого ти хочеш втікати? – запитую, –
ти ж бачиш, навколо однакові люди,
закони, пересічні бюрократи,
дикі звірі … від чого ти хочеш тікати,
точніше, куди?»
досить широко розплющити очі,
блукати древніми вулицями
і бачити, як геніальністю плазують
посередності.
досить втримати у собі ненависть,
вживати ці дні, вечори,
наповнені погрозами про виклик міліції.
завтра пересохне горло, я погляну на тебе,
на те, як ти спиш, як розганяєш волоссям повітря,
як притискаєш до грудей книги,
написані не для тебе і не про тебе…
чи наважиться хтось це порушити?
вигнати нас на площу?
Немає коментарів:
Дописати коментар